видел Ужас-10

и немного Ужас-8.1 (хотя отпирался всеми возможными способами). 80, слава Бэббиджу, не видел.

Что смешно: вся линейка от 95оср-2 до хп (и чуть-чуть воркстейшна) - более-менее плавное (у меня) усложнение системы. Скажем, на 95 осваивается графический интерфейс, на 98 возвращаются на панельные коммандеры (на новом, более эффективном - благодаря ОС - уровне) и системные процессы, шло обучение устройству компьютера. НТшный зоопарк, воплотившийся в ХП, как ни странно, не был новым: принципиально нтфс не отличается от фат32, управление то же, реальная практическая многозадачность вплоть до командной оболочки.Единственный нюанс - утилиты командной строки: как ни странно, с таким остальным опытом пересадка с ХП на графические линуксы прошла просто (хотя допиливать их под себя адски утомительно; попытки расправиться с, емнип, алисой на компьютерах девчонок (или пульсом, уже не помню), когда это еще не было признано разрабами проблемой, походили на nightmare дума-2 с паниками ядра и избиением кулаками стен (плюс там еще тырнета толком не было, хех)).

Нельзя не сказать, что все рассказы юниксоидов о волшебной командной строке - галимая чушь, эти люди никогда не стояли перед реальными проблемами. Мощный скучный специализированный инструмент, и только - jscript, эмулирующий в sqlite работу процедуры T-SQL, производит куда большее, неизгладимое впечатление (особенно если мудак Ваня Рычко дропнул сервак именно во время заливки денежных переводов). А что такое счастье? Счастье - это когда пара лет загаживания винта бэкапами и прочей хроникой, слава энергетикам, спасена за 15 минут простой HEX-правкой таблицы разделов. Особенно на такой блядской работе, когда машинально выполненные рары и зипы на собранном собственными руками из хлама компе становятся ценным архивом ручной правки пары-тройки табличек.

А вот семерка и 10 - это страшный откат назад, когда пользователь полностью устраняется как из процесса подстройки интерфейса (хотя технологические возможности для этого открылись широчайшие), так и низкоуровневой наладки программ. Удивительно, но по мере знакомства с 10 крепла уверенность, что разработчики 10-ки не просто ограждают систему от шаловливых юзеров, а методично перекрывают ему кислород и изгоняют от компьютера, перекладывая все проблемы на разработчиков сторонних программ. При этом, по впечатлению, гуманофобии сопутствует адская, чудовищная некомпетентность: все изящные методы настраивания, борьбы с глюками и вирусами свелись к одному биту - "есть у тебя нужный образ системы, или нет", "сертифицировано ли твое железо, или нет". "А ты, юзверь, не выебывайся и слушай свои валенки".
Если вспомнить, что эти же люди неведомые мудаки влияют на развитие СиНет, на котором собственно вся ОС с прикладными программами и пишется, и вся их мизантропия значительно обусловлена последствиями собственных же ошибок - все выглядит очень печально.

Разумеется, при таком подходе лонгхорновская линейка не повторит успех ХП, и совсем не из-за технических проблем. Объявленная вечность модульной 10-ки в действительности будет хронической модернизацией ради популярности, неприятной для пользователей не только из-за перманентности, но и из-за властного самодурства. Отсутствие обратной связи приведет к тому, что новые поколения разработчиков не будут понимать, что нужно пользователям и друг другу, линейка ОС выродится в непривлекательное малоработоспособное непонятное говно, и будет выброшено на помойку - как это произошло с фирменной линейкой макбучников (новая - довольно серьезно перепиленный опенсорсный юникс, знакомый и понятный многим, в отличие от закрытого копроративного говна).

еліпс розсіювання та балістичні знаки

Прочитав десь тижня півтори тому про розроблюваний мінометний боєприпас PERM (Precision Extended Range Munition). Цирк: дальність стрільби 120-мм повинна сягнути 16 км (як у Д-30), з супутниковим керуванням через низьку точність навіть нарізних мін. Цікаво, що вага покращених Cardom-ів, з яких стрілятимуть цимі боєприпасами, сягне за тонну - що близько (з урахуванням різної ваги снарядів) до показників Д-30.
Украінській економіці платити за такі експеріменти немає можливості, та й не треба - нехай таким хайтеком бавляться американці та дивлячиїся їм у рота запоребрики. Але й продукувати мегатонни вибухівки, як у радянські часи, можливості теж немає: складність видобутку енергоносіів захмарна, а модифікація радянської інфраструктури дуже складна. Доцільно якось підвищити точність звичайних боєприпасів: кожен постріл шестидюймовки коштує щонайменш тисячу-півтори доларів, а зробити їх потрібно сотні тисяч-мільйони.

Завдання розбивається на два етапи: на першому намагаються наблизити максимум щільності розсіювання із ціллю: вимірюють метеорологічні умови, температуру зарядів, зміну початкової швидкості внаслідок зносу ствола, екстраполюють з табличних даних поравки. Друга частина більш складна: треба зменшити дісперсію розсіювання - а це вже залежить від точності виготовлення зарядів та снарядів.

Згадуючи історію, хех, донецького (хоча хтозна за кого) extractor-а із зривом паска снарядів з трьома балістичними плюсами, можна оцінити вплив точності виготовлення. Кожен "плюс" означає переваження на додаткові 100 грам від стандартної - тобто у партіі пострілів з однаковими балістичними знаками вага коливається у межах +-50 грам. Оскільки маса снаряда змінилася, то змінюється і швидкість, з якою він вилітає із ствола. Оскільки маса змінюється у вузьких межах, швидкість руху у стволі змінюється теж незначно - тому швидкість згоряння пороху з часом (і, відповідно, силу тиску) можна вважати сталою відносно маси снаряда. Але прискорення і, відповідно, швидкість вильоту буде обернено пропорційна вазі снаряда. Відносна похибка приблизно дорівнює відносній похибці маси снаряда. Оскільки дальність польоту приблизно пропорційна квадрату початкової швидкості, похибка у дальності збільшується на подвоєну похибку у масі - 2*0,050/43,6=1/436. Відхилення по дальності для найбільш точної важкої радянської гаубиці Мста-Б становить 1/264 - у 1,66 разів більша. Тобто точність ваги снаряда є найбільш значною серед інших факторів.

Технологія калібрування ваги снарядів є дуже простою, особливо з сучасними електронними тензометричними терезами. Дивно, що СРСР не зацікавився нею - навіть без тогочасних тензодатчиків тодішні технологіі уможливлювали скорочення потреби у монбланах снарядів у рази. Хоча і не зовсім - партія наш рулєвой, усе таке.
Неявно це підтверджується значно великим розсіюванням мінометних мін:  їхні корпуси виготовляють ливарництвом, і окрім виточення різьби під підривач та хвіст, механобробку не проходять; вибухівку заливають теж досить приблизньо.

Цікаво, що у великій кількості радянських посібників по балістиці велике розсіювання по дальності відносно бокового на іллюстраціях неявно пояснюється викривленням траєкторій. Для Мсти з кутом підльоту снарядів до 70 градусів та різницею розсіювання на порядок це, звісно, є нісенітнецею. Отака радянська військова освіта, найбільш освітня у світі.