![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Гришенька сделал глупость, теперь в мой дневничок падают "старушки", пишущие такое:
Более лучшие авторитеты у советчика, хи-хи-хи. Хотя, да, меня лучше не читать.
Но вот про адекватность от эксперта по "ускоренной и беспрепятственной утилизации украинской и российской инфраструктур" в интересах западных элит - это он хорошо загнул, я оценил.
Всемогутній Макаронний Монстре! Будь ласка, дай мені загинути неадекватом у цій божевільні.
Да ладно, "наиболее адекватный". Те же Стзозо, Арбуз, ТайлерЭто, наверное, приличные и замечательные люди, приятные в общении - особенно гнилой Арбуз с клавиатурным пацифистом Тайлером. Однако они не были готовы сдохнуть на майдане, а про Арбуза вообще неизвестно, был ли он там.
куда адекватнее и вообще, приличнее.
Или под "их публикой" подразумеваются исключительно законченные неадекваты? Ну, тогда, может, и да, но где провести границу между адекватными и неадекватными пользователями, как вычислить самого адекватного среди неадекватов, и имеет ли такая задача хоть какой-то практический смысл?
Более лучшие авторитеты у советчика, хи-хи-хи. Хотя, да, меня лучше не читать.
Но вот про адекватность от эксперта по "ускоренной и беспрепятственной утилизации украинской и российской инфраструктур" в интересах западных элит - это он хорошо загнул, я оценил.
Всемогутній Макаронний Монстре! Будь ласка, дай мені загинути неадекватом у цій божевільні.
сркн в жзн
Dec. 6th, 2016 01:58 amТрудно быть в Россиюшке писателем, когда норму уже едят все... Приходится помогать писать более лучшее произведения:
Шахтеры Оренбургской Народной Республики запускают "Сатану", и та с шоканьем и гэканьем перекладывает автомобили и тела жителей трезубцем.
Занавес.
Миасцы предлагают встать вдоль дорог, по которым, возможно, поедет президентский кортеж с плакатами «В городе полный беспредел». А на поляне рядом с ГРЦ имени Макеева — выложить автомобилями и телами жителей лозунги «Путин — спаси нас», «Путин — наш президент!», «ВВП — помогите нам!» или хотя бы слово «SOS».А сверху над ГРЦ имени Макеева на вертолете летает голова Бронного приказа тысячник Димитрий "Ганфайтер" Рогозин с иконой
http://www.rosbalt.ru/russia/2016/12/02/1572522.html
и трубит "Сатана спасет вас!".
Шахтеры Оренбургской Народной Республики запускают "Сатану", и та с шоканьем и гэканьем перекладывает автомобили и тела жителей трезубцем.
Занавес.
The night of (2016)
Nov. 19th, 2016 04:51 pmДекілька тижнів тому довелося весь день працювати руками перед компом, тож вдалося подивитись (заради чистки диска колись рекомендований) цей міні-серіал. Російськомовні перкладачі чомусь назвали "Одної ночі" - на мій погляд, у бідних прийменниками слов'янських мовах більш доречним було б "Та ніч". Взагалі у діалогах можна почути чимало дивуючих стилістичною неточністю перекладів.
Сюжет доволі передбачуваний, і як на мене, занадто розтягнутий (8 серій замість 6): студент-ботан їде на вечірку сокурсників на таксі батька, але по дорозі зустрічає дівчину, яку після гарно проведенного часу знаходить мертвою у ліжку - і потрапляє до лап поліціі... А от далі починаються дива: лойери заради врятування клієнта бігають уночі по вулицям з арматурою і працюють у кредит, поліцейські шукають справжнього вбивцю, у в'язниці старші зеки допомагають стати своїм (де ж ще знайти стільки філантропів, аніж у в'язниці?..)... Те, що перші дві серіі наглядачки одні красиві або просто пропорційні негритянки - дуже великий косяк; я дуже радий за уподобання режисера, але такого у житті не буває. Лише у третій серіі з'являється масовка "Ось стою я, звичайна афроамериканська жінка, лишень поглядом вгамовую гвалтівників та душогубів...".
Взагалі із расами там смішно - я вже й це почав погано розрізняти (якщо колись вмів), але чіпляє це продюсерування Моффета. Друга адвокатеса влюбляється у звинуваченого - що логічно, бо за сюжетом вони панджабці (пакистанський мусульманин, індійська індуска). Але адвокатесу грає тамілка; мати - індійка, батька - іранський іранець з металургійною освітою... А компаньон батька по водійській ліцензіі (250 кілобаксів на рік з машини - безсоромний грабунок...) з типово європейською зовнішністю насправді є палестинським арабом.
І так, особисто мене чіпляє, що на суді повідомляють про навчання у бізнес-коледжі, хоча на початку першої серіі викладач читає теорію поля.
Але фільм в цілому високоякісний, написаний та знятий людьми, що люблять та знають свою справу, і дивитись його треба не заради сюжета.
Проблема виникає у фіналі, коли головний герой стоїть на березі річки, дивиться на воду та згадує загиблу. Одразу виникають питання - чим це закінчиться, і що взагалі я дивився? Це такий голівудський хеппіенд?
Працював руками, а голова постійно думала про себе: чому колись у одному юному закоханні через ревнощі я створив огидну сцену (яку довго обдумував) - а сьогодні від улюбленої людини я прошу лише повідомити про немилість у випадку такого... І я зрозумів, що просто дуже довго не мав дома (і не маю зараз). Дім - не тількі як місце, де не доводиться відпочівати чи приймати їжу, а хочеться - дома у значенні умов роботи, колективу, навколишньої середи тощо.
В універі (та й у школі) я сподівався, що стану науковцем та серед таких самих буду гинути (що ще можна уло очікувати від зарплатні украінського науковці?) - але більш-менш щасливим. Повна байдужість співтовариства на захисті до результатів взагалі непоганої роботи була шоком.
Чи коли працював у банку з використанням логинів sa - то теж була спроба побудова дома (навіть з облаштуванням проводки і комп'ютера - хто працівав там, згодиться). Сотні лише працівників були задоволені результатами, доки не дізналися про методи. Коли ставлення з нейтрально-дружелюбного перетворюється на панічно-вороже - нащо мені облаштовувати таке середовище?
Бригадирство у ливарці пластмас теж було спробою створити куточок відносно безпечної (невдало, 1 людина вибила меніск на коліні, підсковзнувшись на просипаних через необережність гранулах), більш-менш рівнотяжкої та сприятливої для новачків роботи. Байдуже недолуге керівництво вимагало протилежного - і нарешті залишилося не тільки без мене, але й без інших працівників.
Навіть коли я вийшов на майдан - це була спроба навести лад у своєму середовищі, трохи ширше за хату чи роботу. Це не просто викликало непорозуміння - чимало йолупів забажало знищення мене, моєї оселі, середовища мого існування у всіх можливих проявах. І про війну - хто правий, а хто ні - я писав з погляду знищення середовища. Так воно й сталося, навіть перевершивши всі мої песимістичні прогнози.
Хворе ставлення до середовища - жахлива суспільна хвороба, й не тількі пострадянська. Півроку тому вирішив почистити напіврозбитий плафон у ліфті від закинутого в нього сміття, і зіткнувся із сусідом. Сусід (молодий хлопець) дивився на мене з таким осудом, ніби я не чистив плафон, а срав у нього. Немає слів.
Відсутність дома призвела до того, що я нервово ставлюся до вторгнення у свої тимчасові зони комфорту - наприклад, блог. Особливо нервують люди, що діють методами недовійни, намагаються знищити моє почуття спокою: вони просто не замислюються, що коли я за 45-50 секунд обрізав облой з каністри (навіть з феншуйним зняттям фаски з горлечка) - за скільки секунд я влаштую криваву лазню? Хоча є й зворотній ефект: я не хочу пускати дорогих мені людей до небезпечних сторон своєї особистості.
Отже, наявність дому є дуже важливою для поведінки людей. А що ми бачимо в персонажа Різа Ахмеда? На березі річки він згадує загиблу - бо вона є уособленням нового життя для нього, з новими можливостями та почуттями (те саме the nught of ...). Будинок зі своїми консервативними батьками він просто ненавидить - інакше не біг би з нього на вечірку, фактично вкравши машину. Нажаль, отримавши свободу вибору, він легше акліматизується у в'язниці із вбивцями, ніж у рідному домі. Чи зможе він налагодити стосунки іншою своєю коханою, не розібравшись з почуттями до попередньої? Я з песимізмом дивлюся на майбутнє персонажа: халепи після бігства були майже неминучі, і одна з них (загибель дівчини) сталася.
Сюжет доволі передбачуваний, і як на мене, занадто розтягнутий (8 серій замість 6): студент-ботан їде на вечірку сокурсників на таксі батька, але по дорозі зустрічає дівчину, яку після гарно проведенного часу знаходить мертвою у ліжку - і потрапляє до лап поліціі... А от далі починаються дива: лойери заради врятування клієнта бігають уночі по вулицям з арматурою і працюють у кредит, поліцейські шукають справжнього вбивцю, у в'язниці старші зеки допомагають стати своїм (де ж ще знайти стільки філантропів, аніж у в'язниці?..)... Те, що перші дві серіі наглядачки одні красиві або просто пропорційні негритянки - дуже великий косяк; я дуже радий за уподобання режисера, але такого у житті не буває. Лише у третій серіі з'являється масовка "Ось стою я, звичайна афроамериканська жінка, лишень поглядом вгамовую гвалтівників та душогубів...".
Взагалі із расами там смішно - я вже й це почав погано розрізняти (якщо колись вмів), але чіпляє це продюсерування Моффета. Друга адвокатеса влюбляється у звинуваченого - що логічно, бо за сюжетом вони панджабці (пакистанський мусульманин, індійська індуска). Але адвокатесу грає тамілка; мати - індійка, батька - іранський іранець з металургійною освітою... А компаньон батька по водійській ліцензіі (250 кілобаксів на рік з машини - безсоромний грабунок...) з типово європейською зовнішністю насправді є палестинським арабом.
І так, особисто мене чіпляє, що на суді повідомляють про навчання у бізнес-коледжі, хоча на початку першої серіі викладач читає теорію поля.
Проблема виникає у фіналі, коли головний герой стоїть на березі річки, дивиться на воду та згадує загиблу. Одразу виникають питання - чим це закінчиться, і що взагалі я дивився? Це такий голівудський хеппіенд?
Працював руками, а голова постійно думала про себе: чому колись у одному юному закоханні через ревнощі я створив огидну сцену (яку довго обдумував) - а сьогодні від улюбленої людини я прошу лише повідомити про немилість у випадку такого... І я зрозумів, що просто дуже довго не мав дома (і не маю зараз). Дім - не тількі як місце, де не доводиться відпочівати чи приймати їжу, а хочеться - дома у значенні умов роботи, колективу, навколишньої середи тощо.
В універі (та й у школі) я сподівався, що стану науковцем та серед таких самих буду гинути (що ще можна уло очікувати від зарплатні украінського науковці?) - але більш-менш щасливим. Повна байдужість співтовариства на захисті до результатів взагалі непоганої роботи була шоком.
Чи коли працював у банку з використанням логинів sa - то теж була спроба побудова дома (навіть з облаштуванням проводки і комп'ютера - хто працівав там, згодиться). Сотні лише працівників були задоволені результатами, доки не дізналися про методи. Коли ставлення з нейтрально-дружелюбного перетворюється на панічно-вороже - нащо мені облаштовувати таке середовище?
Бригадирство у ливарці пластмас теж було спробою створити куточок відносно безпечної (невдало, 1 людина вибила меніск на коліні, підсковзнувшись на просипаних через необережність гранулах), більш-менш рівнотяжкої та сприятливої для новачків роботи. Байдуже недолуге керівництво вимагало протилежного - і нарешті залишилося не тільки без мене, але й без інших працівників.
Навіть коли я вийшов на майдан - це була спроба навести лад у своєму середовищі, трохи ширше за хату чи роботу. Це не просто викликало непорозуміння - чимало йолупів забажало знищення мене, моєї оселі, середовища мого існування у всіх можливих проявах. І про війну - хто правий, а хто ні - я писав з погляду знищення середовища. Так воно й сталося, навіть перевершивши всі мої песимістичні прогнози.
Хворе ставлення до середовища - жахлива суспільна хвороба, й не тількі пострадянська. Півроку тому вирішив почистити напіврозбитий плафон у ліфті від закинутого в нього сміття, і зіткнувся із сусідом. Сусід (молодий хлопець) дивився на мене з таким осудом, ніби я не чистив плафон, а срав у нього. Немає слів.
Відсутність дома призвела до того, що я нервово ставлюся до вторгнення у свої тимчасові зони комфорту - наприклад, блог. Особливо нервують люди, що діють методами недовійни, намагаються знищити моє почуття спокою: вони просто не замислюються, що коли я за 45-50 секунд обрізав облой з каністри (навіть з феншуйним зняттям фаски з горлечка) - за скільки секунд я влаштую криваву лазню? Хоча є й зворотній ефект: я не хочу пускати дорогих мені людей до небезпечних сторон своєї особистості.
Отже, наявність дому є дуже важливою для поведінки людей. А що ми бачимо в персонажа Різа Ахмеда? На березі річки він згадує загиблу - бо вона є уособленням нового життя для нього, з новими можливостями та почуттями (те саме the nught of ...). Будинок зі своїми консервативними батьками він просто ненавидить - інакше не біг би з нього на вечірку, фактично вкравши машину. Нажаль, отримавши свободу вибору, він легше акліматизується у в'язниці із вбивцями, ніж у рідному домі. Чи зможе він налагодити стосунки іншою своєю коханою, не розібравшись з почуттями до попередньої? Я з песимізмом дивлюся на майбутнє персонажа: халепи після бігства були майже неминучі, і одна з них (загибель дівчини) сталася.
(no subject)
Sep. 29th, 2016 09:14 pmЯ бы тоже долго могилу искал - склеротик несчастный.
Смішно, як серце зупиняється, мов думає - битися йому чи ні? А потім згадує, що треба прийти додому, написати якийсь дуркуватий коментар і б'ється далі.
Вспомнил, как обрабатывал служебки Таобанка, нихера не зная грузинского языка и не имея ни словарей, ни интернета под рукой (это только у ЦЭБа и особо заслуженных, блин, сотрудников) - сначала походом в кафе выписал транскрипцию буковок, чтобы проверять хотя бы данные, потом учился переводить типовой текст записок (и в конце правил инструкцию). Кино. Весело.
UPD. Могилу Суліко шукає хор народної поліціі КНР. Довго думав.
(no subject)
Sep. 11th, 2016 02:21 amАкадемия Генштаба Раисси (треники и жилетки) обличает пендосские штаты в наущении цветных революций (интересно, 13/14 - какой цвет?):
Игорь Филимонов, конечно, мразь отборнейшая, но из-за него майдан не случится.
Так, например, директор Института стратегических исследований и прогнозов РУДН Игорь Филимонов рассказал, что ощущает нити, которые тянутся к вузовской общественности в российских регионах.
"Здесь ни для кого не будет секретом сравнение с печальным, трагически известным киевским Майданом, 80% которого обязано своим возникновением профессорско-преподавательским составам киевских вузов", - объяснил эксперт.
http://www.bbc.com/russian/vert-fut-37302945
Игорь Филимонов, конечно, мразь отборнейшая, но из-за него майдан не случится.
20160822 анекдоты
Aug. 22nd, 2016 10:38 pm1) Жители села Кирилловка Якимовского района Азовской области решили установить памятник Путину.
2) По ночам на улицах Москвы шныряли "воронки" ГПУ...
2) По ночам на улицах Москвы шныряли "воронки" ГПУ...
Пока есть в мире люди которые говорят на русском у вас и la communism не поулчаеццо и член в анал не лезет и язык до клитера не достает.
А у отца Сервелатия, значит, лезет.
Хоть где-то в Гейропе все хорошо.
уронили косметичку
Aug. 3rd, 2016 03:10 am
Теперь, наверное, я видел все.
Какой-то кент на Реддите выдал комментарий - Russian paratroopers defy anti-gay laws while celebrating the "paratroopers day" (VDV day). Именно "defy", дадада.
Проще уж заподозрить в чтении википедии.
Токовський каскадний
Aug. 3rd, 2016 02:47 amВиявляється, в нашій степовій області є водоспадик (і навіть не один)
І там насрав чийсь вася із Сургута, як жеж без нього.
І там насрав чийсь вася із Сургута, як жеж без нього.
спиноры - его всьо
Aug. 2nd, 2016 02:57 pmПриходится разъяснять тонкости: существует четыре вида массы —
Причина появления кракозябры, как обычно, в отношении к гравитации как к обычному материальному полю. Однако в ОТО это не так: гравитация возникает не при взаимодействии "зарядов", а в результате взаимодействия с 4-пространством. Т.н. ньютоновская теория гравитации с ее энергией - лишь способ понимания этого взаимодействия. Локально (не геодезической траектории) гравитацию можно "выключить" выбором системы отсчета, что проблематично при материальном поле. Именно пространство имеет в ОТО характер поля, а не некая гравитация. Поэтому представлять, что происходит излучение волн, уносящих энергию в пространство, как это было в тепловой смерти Вселенной - это неправильно.
пассивная инертная и пассивная гравитационная, активная инертная и активная гравитационная.
Причина появления кракозябры, как обычно, в отношении к гравитации как к обычному материальному полю. Однако в ОТО это не так: гравитация возникает не при взаимодействии "зарядов", а в результате взаимодействия с 4-пространством. Т.н. ньютоновская теория гравитации с ее энергией - лишь способ понимания этого взаимодействия. Локально (не геодезической траектории) гравитацию можно "выключить" выбором системы отсчета, что проблематично при материальном поле. Именно пространство имеет в ОТО характер поля, а не некая гравитация. Поэтому представлять, что происходит излучение волн, уносящих энергию в пространство, как это было в тепловой смерти Вселенной - это неправильно.
Пережив на ногах цей стрибок на двадцять градусів, ледь не йобнувся.
Такий стрибок, але навесні був не кращий. "Щоб ти жив у епоху змін, і не тількі політичних".
Коли будинковий концентратор зходить з розуму та вимагає статичного айпі - першим чином думаєш, що це срані київстарівскі сраколизи виконюють закон Ярової, мій боже.
У неділю дивився у ТСН тиждень сюжет з людьми (ніби на босфорському мості): йдуть-йдуть, починаються постріли, а люди лягають на землю й без зупинок повзуть. Журналістка повідомляє, що це прибічники Ердогана йдуть захоплювати мост та арештовувати солдатів. Хоч й знав, що так буде, з відчаєм відчув, що секта свідків лазячих на рушниці вже не така й численна: багато хто загинув, а я от, нажаль, затримався. І більшість просто не розуміє, що усіляки спецслужбовці, солдати навчені зупинятися і зважувати ризики, оцінювати можливість застосування зброї - а от дейнекам немає заради чого: вимикнули самозбереження і пішли у свою останню атаку, яка потім буде маритися у кошмарах. Де на думку тої офісної дурепи прибічники Ердогана могли навчитися такій поведінці - невідомо, а от де неї навчилися антіердоганівці - я чудово уявляю. Чим армія їх допекла - складне, не повністю зрозуміле питання, але факт.
Побачив фотку із збитими до купи солдатами, яких лупцюють ременем, і згадав, як отримав помилкового стусана під час конвоювання ввешника. Якщо б я брав участь у тих боях на добу більше, скоріш за все б стояв серед тих, кто намагався вдарити. Хоча за можливості наказав би новачкам конвоювати - певно, коли починаєш низько цінувати власне життя, життя супротивника оцінюєш ще нижче. Стрільцям голови не різав би (хоч є за що), але очі б вистріляв. Власне їх не особливо жаліли: взятому у полон на моїх очах стрільцю, незважаючи на конвой, збили палицями шолом та побили оголену голову до крові. Що б зробили тим чорним, уявити не беруся. Ременем не облишилося б.
Подивився на днях точку зору турецьких армійців на легкі вантажівки і раптово з'ясував, що військовий бюджет Туреччини у розрахунку на одиницю населення майже такий самий, як і у Третьої Рахи. Звісно, там немає витрат на нюки, та й отримувати допомогу зброєю Туреччина перестала лише у середині 90-х, але розмір фінансової автономіі можна уявити. Її абсолютний розмір та потреба у комплектаціі (під призов потрапляє відносно невелика частка населення, тобто є можливість відсіювання кандидатів), а також півмільйонної жандармеріі (яка в умовах Туреччини є не стількі палиценосцями, скільки повноцінною легко піхотою, і комплектується з тих, хто вже став у арміі відмінником бойової та політичної підготовки) - усе це підказує, що Ердоган буде дуже довго чистити армію, і наврядчи цей заколот останній. Салазарівці чистили армію до капітанів - і їх скинули лейтенанти.
Участь арміі у політичному житті не є чимось унікальним у країнах без сталої політичної культури, і уламки Османської імперіі не були виключенням: навіть у Греціі були чорни полковники, не кажучі вже про військових заколотників-баасистів Хусейна та Асада чи ливанську армію, що у багатодесятирічній громадянській війні була досить окремим явищем (незважаючи на мусульманске віросповідання та розприватизованість). Обопільна відсутність культури політичних відносин підтримувалася військовою допомогою СРСР, який до того ж загрожував сам та й споряджав загони РПК. У таких паравоєнних умовах Туреччина зкотилася від кемалевської діктатури у стан, нагадуючий епоху європейських генштабів часів Першої світової - армія вважала себе дітищем режиму (справедливо) і охоронцем його засад та чеснот (як, наприклад, маршали-заколотники радянської арміі).
Але є особливість: армія була не єдиною впливовою дітиною авторітарної кемалістської диктатури - тому у Туреччині не повторилося історія латиноамериканських військових диктатур (як і у більшості інших уламків Османської імперіі, ставших європейськими колоніямі і не мавшими час на створення впливових громадянських політичних сил). Як не дивно, кемалізм залишив не тількі правлячу партію та армію, але й консервативну опозицію та більш-менш дієву кульуру виборів. Армія не була і найслабкою дітиною кемалізма - тож її не забили інши "діти", як це було у типовому радянському партійному тоталітаризмі епохи "після генштабів". До того ж, після доктрини Кеннеді турецьким генералам, як і у всоьму світі знавшим з економіки лише хабарі та ліваки, складно було відшукати визнання. Тому армія у політичному житті мала "золоту акцію" (як прокремлівська FDP у політичному розкладі ФРН): багато пишуть обгрунтованої лайки про жорстокість та нерозумність арміі під час диктатури, але складно не помічати, що у більшості випадків армія користувалася розбратом серед цивільних політичних сил і намагалася досягти своїх цілей, виступаючи як арбітр.
Але після перевороту 97-го армія відчутно перестала користуватися репутацією арбітра: референдум позбавив її конституційного статуса наглядача, і армія не мала підтримки "неісламістської" частини суспільства. В свою чергу, армія виявила повну байдужість під час антиердоганівського повстання на Таксимі - і, скоріш за все, через це була позбавлення остатків прихільності. Антиердоганівці, що разом з ердоганівцями йдуть під кулі ламати стару турецьку традицію - це вражає, можу тільки схилити голову.
Ефект "золотої акціі" пояснює, чому Ердоган, мордуючи армійських, вважає, що вони діяли у інтересах Гюлена - як і під час Таксиму, він просто не може уявити іншого супротивника. Але цей конфлікт рівня Путін- Березовській: він не пояснює ані час, ані підстави заколоту. Зізнання на камеру закривавлених генералів можуть лише свідчити, що у Туреччині є фахівці, здатні змусити зізнатися мумію, що вона є Аменхотепом IV - про яких усі знали й так. Це суто армійський заколот, і коли ердоганівські кати згідно списків арештовують так складно проштовхуваних у армію "гюленівських" хізметівців - вони лише розв'язують чистим армійцям руки. Хоча чи підуть армйці на новий заколот, враховуючи позицію обєднаного і подорослішалого суспільства - питання не з простих.
Звісно, ніякого ісламістського перевороту у Туреччині бути не може. Я роки чотири тому, перевіряючи одну теорію, відмітив, що відношення запасів турецького нацбанку (тобто можливостей кредитування) до ВВП не європейське, а скоріш украінського рівня. Як украінські олігархи під виглядом офшорних інвестицій потачають своїм підприємствам обігові кошти, знають усі - а от у Турреччині... Дивлячись на заворушення у Ізмірі під час загибелі шахтарів, не міг не відмітити, що навіть за традиційної турецької провінційної скромності у одязі, живуть вони дуже небагато - наприклад, як їх колеги по вискозольному вугіллю з Павлограда. Головна проблема турецьких громадян добре знайома украінцям: як вижити за майже європейських цін при не дуже європейських статках. Власних ресурсів у не дуже багатої ресурсами та грошами країни мало, тож вона активно користується інвестиційним капіталом. Особливістю Туреччини є те, що вона контактує з фінансовими системами як західного, так і ісламського світу. Пророк Мухаммад серед заповітів залишив заборону на пряме лихварство, вимагаючи таким чином задля примноження грошей використання ефекту мультіплікатора економіки; звісно, з часом ця вимога сором'язливо обходилася - кум-сват-брат-племінник головного інвестора нібито вкладали гроші задля суспільної торгової операціі і чесно ділили зароблене - але навіть задля цієї операціі потрібні посередники у вигляді торгових чи виробничих майданчиків (навіть облігаціями американського казначейства саудіти оперують опосередковано). І тому я зробив висновок, що економіка Туреччини дуже залежить від зовнішнього капітала, значною мірою ісламського походження. Співпрацюючі з Європою промислові капіталісти згодні на впровадження декларативних вимог ЄС задля розширення торгівлі - а от турецькі фінансисти незгодні порушувати майже необмежений потік капіталів (нафтового походження). З уявленнями середнього консервативного виборця вони обходяться не більш ввічливо, ніж Опоблок з ватою - головне репутація в інвестора :(( Нещасна краіна.
Звісно, Ердоган може порушити цю схему - хоч, сподіваюсь, він ще не забув, хто у його партіі справедливості та розвиткуу рамках поміркованого прогресу (Гашек, ти - вічно живий!) несе золоті яйця. Майже весь світ спостерігає над процесом (щоправда, розповідаючи, який Гюлен популярний імам, а не умілий банкір), погано розумічи головні фактори процеса - фейспалмить не тількі Інстітут вастоковєденія РА(Е)Н, порадивший зливати компромат з партійних серверів, але й більш серйозні західні експертні центри. Дійсно, хто б міг уявити протистояння фінансового та промисловго капіталів на протязі десятирічч?
Ердоган, звісно, ніякий не ісламіст - він популіст, тобто політик, що обіцяє погано уявляємі собі речі і (на відміну від звичайного політика) намагаючийся втілити ці речі у життя. Саме це є найбільш дестабілізуючим та поганим у долі Туреччини.
Такий стрибок, але навесні був не кращий. "Щоб ти жив у епоху змін, і не тількі політичних".
Коли будинковий концентратор зходить з розуму та вимагає статичного айпі - першим чином думаєш, що це срані київстарівскі сраколизи виконюють закон Ярової, мій боже.
Побачив фотку із збитими до купи солдатами, яких лупцюють ременем, і згадав, як отримав помилкового стусана під час конвоювання ввешника. Якщо б я брав участь у тих боях на добу більше, скоріш за все б стояв серед тих, кто намагався вдарити. Хоча за можливості наказав би новачкам конвоювати - певно, коли починаєш низько цінувати власне життя, життя супротивника оцінюєш ще нижче. Стрільцям голови не різав би (хоч є за що), але очі б вистріляв. Власне їх не особливо жаліли: взятому у полон на моїх очах стрільцю, незважаючи на конвой, збили палицями шолом та побили оголену голову до крові. Що б зробили тим чорним, уявити не беруся. Ременем не облишилося б.
Подивився на днях точку зору турецьких армійців на легкі вантажівки і раптово з'ясував, що військовий бюджет Туреччини у розрахунку на одиницю населення майже такий самий, як і у Третьої Рахи. Звісно, там немає витрат на нюки, та й отримувати допомогу зброєю Туреччина перестала лише у середині 90-х, але розмір фінансової автономіі можна уявити. Її абсолютний розмір та потреба у комплектаціі (під призов потрапляє відносно невелика частка населення, тобто є можливість відсіювання кандидатів), а також півмільйонної жандармеріі (яка в умовах Туреччини є не стількі палиценосцями, скільки повноцінною легко піхотою, і комплектується з тих, хто вже став у арміі відмінником бойової та політичної підготовки) - усе це підказує, що Ердоган буде дуже довго чистити армію, і наврядчи цей заколот останній. Салазарівці чистили армію до капітанів - і їх скинули лейтенанти.
Участь арміі у політичному житті не є чимось унікальним у країнах без сталої політичної культури, і уламки Османської імперіі не були виключенням: навіть у Греціі були чорни полковники, не кажучі вже про військових заколотників-баасистів Хусейна та Асада чи ливанську армію, що у багатодесятирічній громадянській війні була досить окремим явищем (незважаючи на мусульманске віросповідання та розприватизованість). Обопільна відсутність культури політичних відносин підтримувалася військовою допомогою СРСР, який до того ж загрожував сам та й споряджав загони РПК. У таких паравоєнних умовах Туреччина зкотилася від кемалевської діктатури у стан, нагадуючий епоху європейських генштабів часів Першої світової - армія вважала себе дітищем режиму (справедливо) і охоронцем його засад та чеснот (як, наприклад, маршали-заколотники радянської арміі).
Але є особливість: армія була не єдиною впливовою дітиною авторітарної кемалістської диктатури - тому у Туреччині не повторилося історія латиноамериканських військових диктатур (як і у більшості інших уламків Османської імперіі, ставших європейськими колоніямі і не мавшими час на створення впливових громадянських політичних сил). Як не дивно, кемалізм залишив не тількі правлячу партію та армію, але й консервативну опозицію та більш-менш дієву кульуру виборів. Армія не була і найслабкою дітиною кемалізма - тож її не забили інши "діти", як це було у типовому радянському партійному тоталітаризмі епохи "після генштабів". До того ж, після доктрини Кеннеді турецьким генералам, як і у всоьму світі знавшим з економіки лише хабарі та ліваки, складно було відшукати визнання. Тому армія у політичному житті мала "золоту акцію" (як прокремлівська FDP у політичному розкладі ФРН): багато пишуть обгрунтованої лайки про жорстокість та нерозумність арміі під час диктатури, але складно не помічати, що у більшості випадків армія користувалася розбратом серед цивільних політичних сил і намагалася досягти своїх цілей, виступаючи як арбітр.
Але після перевороту 97-го армія відчутно перестала користуватися репутацією арбітра: референдум позбавив її конституційного статуса наглядача, і армія не мала підтримки "неісламістської" частини суспільства. В свою чергу, армія виявила повну байдужість під час антиердоганівського повстання на Таксимі - і, скоріш за все, через це була позбавлення остатків прихільності. Антиердоганівці, що разом з ердоганівцями йдуть під кулі ламати стару турецьку традицію - це вражає, можу тільки схилити голову.
Ефект "золотої акціі" пояснює, чому Ердоган, мордуючи армійських, вважає, що вони діяли у інтересах Гюлена - як і під час Таксиму, він просто не може уявити іншого супротивника. Але цей конфлікт рівня Путін- Березовській: він не пояснює ані час, ані підстави заколоту. Зізнання на камеру закривавлених генералів можуть лише свідчити, що у Туреччині є фахівці, здатні змусити зізнатися мумію, що вона є Аменхотепом IV - про яких усі знали й так. Це суто армійський заколот, і коли ердоганівські кати згідно списків арештовують так складно проштовхуваних у армію "гюленівських" хізметівців - вони лише розв'язують чистим армійцям руки. Хоча чи підуть армйці на новий заколот, враховуючи позицію обєднаного і подорослішалого суспільства - питання не з простих.
Звісно, ніякого ісламістського перевороту у Туреччині бути не може. Я роки чотири тому, перевіряючи одну теорію, відмітив, що відношення запасів турецького нацбанку (тобто можливостей кредитування) до ВВП не європейське, а скоріш украінського рівня. Як украінські олігархи під виглядом офшорних інвестицій потачають своїм підприємствам обігові кошти, знають усі - а от у Турреччині... Дивлячись на заворушення у Ізмірі під час загибелі шахтарів, не міг не відмітити, що навіть за традиційної турецької провінційної скромності у одязі, живуть вони дуже небагато - наприклад, як їх колеги по вискозольному вугіллю з Павлограда. Головна проблема турецьких громадян добре знайома украінцям: як вижити за майже європейських цін при не дуже європейських статках. Власних ресурсів у не дуже багатої ресурсами та грошами країни мало, тож вона активно користується інвестиційним капіталом. Особливістю Туреччини є те, що вона контактує з фінансовими системами як західного, так і ісламського світу. Пророк Мухаммад серед заповітів залишив заборону на пряме лихварство, вимагаючи таким чином задля примноження грошей використання ефекту мультіплікатора економіки; звісно, з часом ця вимога сором'язливо обходилася - кум-сват-брат-племінник головного інвестора нібито вкладали гроші задля суспільної торгової операціі і чесно ділили зароблене - але навіть задля цієї операціі потрібні посередники у вигляді торгових чи виробничих майданчиків (навіть облігаціями американського казначейства саудіти оперують опосередковано). І тому я зробив висновок, що економіка Туреччини дуже залежить від зовнішнього капітала, значною мірою ісламського походження. Співпрацюючі з Європою промислові капіталісти згодні на впровадження декларативних вимог ЄС задля розширення торгівлі - а от турецькі фінансисти незгодні порушувати майже необмежений потік капіталів (нафтового походження). З уявленнями середнього консервативного виборця вони обходяться не більш ввічливо, ніж Опоблок з ватою - головне репутація в інвестора :(( Нещасна краіна.
Звісно, Ердоган може порушити цю схему - хоч, сподіваюсь, він ще не забув, хто у його партіі справедливості та розвитку
Ердоган, звісно, ніякий не ісламіст - він популіст, тобто політик, що обіцяє погано уявляємі собі речі і (на відміну від звичайного політика) намагаючийся втілити ці речі у життя. Саме це є найбільш дестабілізуючим та поганим у долі Туреччини.
