![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
void_amДивився недільний випуск пінчуківсьих айсітіві-новин, дуже весело - дикторка під картинки знищених сирійськіх домівок розповідвє, а в голові перевірка показує один за одним співпадіння із парєбріковою методичкою: мьі большіє і сільньіє, нам всьо ніпочьом, всьо сойдьот с рук, сдавайтєсь. Навіть смішно стало: вочевидь, це не так, Росію можливо знищити.
План війни проти Украіни передбачав захоплення, як вважалося, найбільш вразливого і важливого регіону - "вирвати серце" і чекати, доки вона капітулює. Так, втрата експортно-важливого регіону не пройшла бесслідно, але, як засвідчить будь-якій орділосос у черзі до собеса, в Украіни серця немає. (А ще Даріуш Віштаспович перераховував усі наші балки та кургани...)
Це парадоксальний, доречі, факт - регіони Украіни мають більш-менш однаковий питомий регіональний ВВП. В Росіі це геть не так. Як писав Ломоносов, "багатство Росіі буде прирастати Сибіром" - але подивіться на Тагіл, навіть заплющівши очі на тамтешній клімат...
Політичне життя Русі монгольської та Русі литовської теж геть різне: якщо на заході князі та бояри піднімали повстання або переходили на бік литовських завойовників, то на сході чітко трималися за монгольську владу, змагаючись за право збирати данину і пітримувати претендентів на престол розпадаючиїся Синьої Орди.
Причина проста, якщо згадати радянській чорно-білий фільм про Чахлика Невмирущого, який насилав на поселення свої орди. Для одних це було ігом, а для інших - навпаки: князі-намісники насилали орди середньовічних колекторів на землі інших князів, незгодних платити податки та/або намісницький процент. Гедіміновичи були зацікавлені у реколонізаціі знелюднілого Подніпров'я - а рюріковичи були зацікавлені у інтенсифікаціі грабунку вже існуючих господарств, і пильнували, щоб ніхто звідти не втік. Т.зв. колонізація Поволжжя й відбулась лише завдяки Смутному часу, колонізація того ж Сибіру почалася фактично лише у другій половині 19 сторіччя, після скасування кріпацтва.
Тобто влада московських правителів трималася на концентраціі важливого ресурсу - військової сили, виробництва зброї, зв'язків серед експертних середовищ США (завдяки яким цих бандюків і призначили "шерифами" як у своїй країні, так і на пострадянщині), сидіння на трубі. Здавалося б, нічого надзвичайного - але чисельні показники накшталт коефіцієнта Джині у Великій Надбензоколонці... Це не просто методологія утримання влади верхівкою, це філософія існування - точнеше, загибелі.
І щоб знищити цю тисячолітню систему, треба нагодувати людей (уявіть - Велика Надбензоколонка, що подвоювала ВВП та заривала у землю десятки мільярдів, у жирні нульові не вважала за потрібне фізіологічно прогодувати своїх громадян), треба збалансувати кількість працюючих у регіонах (щоб місцева влада не стояла на колінах перед вищим керівництвом). Два відносно невеликих університетських корпуси випустять не менше і не гірше спеціалістів, ніж велетенська споруда на Воробйових горах.
Якщо робити справи у цьому дусі, люди почнуть жити своїм життям - наприклад, геї почнуть ходити на паради, а не купатися у фонтанах на день десантника чи писати аналітику про Новоросію.
План війни проти Украіни передбачав захоплення, як вважалося, найбільш вразливого і важливого регіону - "вирвати серце" і чекати, доки вона капітулює. Так, втрата експортно-важливого регіону не пройшла бесслідно, але, як засвідчить будь-якій орділосос у черзі до собеса, в Украіни серця немає. (А ще Даріуш Віштаспович перераховував усі наші балки та кургани...)
Це парадоксальний, доречі, факт - регіони Украіни мають більш-менш однаковий питомий регіональний ВВП. В Росіі це геть не так. Як писав Ломоносов, "багатство Росіі буде прирастати Сибіром" - але подивіться на Тагіл, навіть заплющівши очі на тамтешній клімат...
Політичне життя Русі монгольської та Русі литовської теж геть різне: якщо на заході князі та бояри піднімали повстання або переходили на бік литовських завойовників, то на сході чітко трималися за монгольську владу, змагаючись за право збирати данину і пітримувати претендентів на престол розпадаючиїся Синьої Орди.
Причина проста, якщо згадати радянській чорно-білий фільм про Чахлика Невмирущого, який насилав на поселення свої орди. Для одних це було ігом, а для інших - навпаки: князі-намісники насилали орди середньовічних колекторів на землі інших князів, незгодних платити податки та/або намісницький процент. Гедіміновичи були зацікавлені у реколонізаціі знелюднілого Подніпров'я - а рюріковичи були зацікавлені у інтенсифікаціі грабунку вже існуючих господарств, і пильнували, щоб ніхто звідти не втік. Т.зв. колонізація Поволжжя й відбулась лише завдяки Смутному часу, колонізація того ж Сибіру почалася фактично лише у другій половині 19 сторіччя, після скасування кріпацтва.
Тобто влада московських правителів трималася на концентраціі важливого ресурсу - військової сили, виробництва зброї, зв'язків серед експертних середовищ США (завдяки яким цих бандюків і призначили "шерифами" як у своїй країні, так і на пострадянщині), сидіння на трубі. Здавалося б, нічого надзвичайного - але чисельні показники накшталт коефіцієнта Джині у Великій Надбензоколонці... Це не просто методологія утримання влади верхівкою, це філософія існування - точнеше, загибелі.
І щоб знищити цю тисячолітню систему, треба нагодувати людей (уявіть - Велика Надбензоколонка, що подвоювала ВВП та заривала у землю десятки мільярдів, у жирні нульові не вважала за потрібне фізіологічно прогодувати своїх громадян), треба збалансувати кількість працюючих у регіонах (щоб місцева влада не стояла на колінах перед вищим керівництвом). Два відносно невеликих університетських корпуси випустять не менше і не гірше спеціалістів, ніж велетенська споруда на Воробйових горах.
Якщо робити справи у цьому дусі, люди почнуть жити своїм життям - наприклад, геї почнуть ходити на паради, а не купатися у фонтанах на день десантника чи писати аналітику про Новоросію.
