Не має сил і змоги писати добрі слова навіть приємним людям через цю добровільну каторгу. Хочеться виплеснути з бездонної голови бодай щось - і це через брак сил та часу буде про ракети.
Раніше я писав свої єретичні нотатки російською заради двох добрих читачів; тепер їх нема, тож напишу украінською.
"Москва. 10 декабря. INTERFAX.RU - Авария космического грузовика "Прогресс МС-04" была спровоцирована повреждением двигательной установки при нештатном отделении третьей ступени, сообщил "Интерфаксу" источник на космодроме."
http://www.interfax.ru/russia/540779
Еге ж - захоплена виробленою харківськими бандерофашистами системою керування третя ступінь Союзу не тільки відстикувалася до набору першої космічної швидкості, але й по-зрадницькі нанесла удар у
корму сраку спину Русскім Кораблям. Прибиральниця баба Зіна не збреше!
Якщо б я років п'ять тому (або два) комусь сказав, що замість сухих інфобюлетнів ТАЗ по космічної тематиці буде поширювати киселятину - мене б засміяли. А зараз нічого, жеруть. Вбросили, подивились відсутність реакціі (НАСА давно вже усе зрозуміло) - і підуть друкувати такі казки возами.
--
Нещодавно заглядав до рукипедіі за довідкою про перші "Тополі", і помітив оцінку хуєсосів з рахафорсез кількості боєздатних ракет у 72 одиниці - майже стільки ж, скільки за моїми (60). Я їх не читаю, бо це сраколизи давні, але співпадіння з їхньою максимальною оцінкою потішило.
Реально рашисти зараз мають 400-500 зарядів на МБР з перспективою втрачання до 200 (як у європейських держав або Ізраіля+) через два-три роки (найнеймовірно п'ять) - вкрай небагато відносно амбіцій. Слід додати, що гонитва за кількістю боєголовок на слабких носіях класу Тополя або навіть Булави йде за рахунок запасів швидкості та кількості/якості засобів подолання ПРО. Це призведе до вразливості вже засвоєними модифікаціями протиракет SM-3 і, таким чином, виведе з-під удару основну частину Сполучених Штатів. Шансів на відтворення на Красмаші важких ракет класу Сатани, 15А18М ("сарматоангара") небагато: зупинилась навіть цивільна програма, що вже казати про більш екстремальну військову.
Безперечно, рашисти досить довго будуть реальною загрозою ядерного знищення сусідніх європейських країн, але можливість отримання безвідповідного удару від ізоляціонуючоїся Америки - про яку рашисті і мріяли - добре вплине на їх мізки (спинні, головних там вже немає).
Через певні обставини мені нечасто доводиться писати на такі теми, тож я з великою насолодою скажу: винуватцями у цій ситуаціі є виключно пихаті рашисти, від генералів РВСП до генконструкторів КБ. Справа у тому, що Південмаш із КБ були не просто серійним заводом - частенько вони не тільки допомагали, але й підміняли спеціалізовані військові НДІ. Заводу доводилося з певними обмеженнями дублювати работу по моделюванню сценаріїв використання ракет, і він набагато швидше за відомчу переписку міг перевірити технічну реалістичність та дієвість тих чи інших пропозицій та вимог. Через це нерідко ТТЗ на комплекси фактично переписувалися НДІшниками з пропозицій заводу. А завод був не просто найкращім у галузі - він тільки подвійно-цивільних ракет випустив більше половини від радянських ракетоносіїв, годі казати про бойові.
Тож з розпадом СРСР рашисти залишилися з технічно неграмотними, але амбітними військовими НДІ, та недолугими та недостатньо компетентними ракетними заводами та КБ, жадібними до грошей та замовлень; результат - провалений Барк (Р-39 з переенергетизованним імпортозаміщенням павлоградського палива) компетентним КБ та нелітаюча вже два десятки років Булава (Тополь, зокрему у шахтному варіанті, створювали за допомогою Південного). Я часто писав про майже маніакальне бажання челомеївців-хруників і майже невідрізнимого від них керівництва російських космічних структур знищити Південмаш - так от, це знищення призвело до майже повного паралічу спочатку цивільного ракетобудування (Протони, Союзи і Ангари вже не в змозі конкурувати з моноблочними Фолконами), а потоім і військового (що ми й бачимо - нелітаюча Булава, санта-барбара з Сарматом, громіздкий та дорогий неповноцінний Тополь-Ярс). З чим я їх й поздоровляю.
--
Взорвався на випробуваннях перекисноводневий двигун Ільїна, що саме по собі не дивно - аматори ж... Трохи дивує, що спрощувати Ільїн почав можливості палива, а не двигун.
Ганебним у цій історіі є не сам взрив (ракетобудування - експериментальна наука), і не людські жертви (шлях ракетників лежить не тільки через уламки ракет, а й іноді трупи чи попіл товаришів), а те, що півроку тому офіційні ЗМІ виставляли його як російського Маска - хоча в реальності "нам ніхто так і не дав фінансування", "нас ніхто не пускає ні за які гроші на нормальні випробувальні стенди"...
---
Астронавт Томас Стаффорд виступив проти надохолодженого Фолкона - мовляв, нібито півгодини між закінченням заправки та стартом недостатньо для пілотованих польотів. Я переглянув таймлайни для Соза-ФГ - "- 8:00, wakeap astronauts". Звісно ж, у Сюзі 3 людини, а у Дрегоні буде 7 - але півгодини на посадку з нормативами Союза повинно вистачити. Або журналісти невірно його переказують, або досить дивний склероз у 86-річного керівника программи НАСА з підготовки астронавтів.
Срана русня вже всцикається - от, потрібне багатомільйярдне перепроєктування Фолкона, якщо це взагалі буде можливе... Бачили б вони циклограму Союза.
Я багато писав про подібність і натхнення Фолкона Зенітом, настав час поговорити у цьому бложику і про відмінності, а також про катастрофу з Амосом.
Крім економічнішого, але надважкого двигуна, більш важкого корпусу з менш міцного сплава та міжступеневих паливопроводів (що дозволили заправляти ракету через один-єдиний роз'єм у нижній частині ракети), Зеніт має ще одну невигідну рису: систему охолодження. Справа у тому, що створювався він не за вимогами цивільних запусків, а за вимогами радянських космічних військ, які передбачали стояння на старті у заправленому стані до наказа, якщо не помиляюсь, майже добу. Для цього російські розробники стартового комплексу змусили оснастити ракету теплообмінниками з гелієм у якості хладагента. Результатом було не тільки зменшення корисного навантаження ракети і збільшення її вартості, але й ускладнення стартового комплексу, виготовлення ракети і приведення її до стартового стану.
У Фолкона геть інша філософія: оскількі ракета принципово двоступінчаста і призначена для запусків супутників на геоперехідні орбіти, зайві системи віднімають дорогоцінні килограми безпосередньо у корисного навантаження. З цієї точки зори легко зрозуміла боротьба за пластикові балони для гелію та взагалі його використання для наддуву баків - разом це економить близько 300 кг на другому ступені, досить серйозне значення. Усі необов'язкові для польоту системи (наприклад, трубопроводи для друго ступеня) виносяться на стартову щоглу.
Тепер про аварію. За заявою Маска, катастрофа сталася через утворення кисневого льоду під час заправки ракети та вибух гелієвого балона після взаємодіі з ним. Мені довелося читати багато вигадок про характер взаємодіі - наприклад, кисневий льод зідрав зовнішнє інертне покриття з балона та хімічно прореагував с з вуглецевим волокном... Крім того, не пояснювався механізм утворення кисневого льоду та чому вибух балона призвів до вибуху ракети - повідомлялося лише ймовірне порушення передпусквих процедур.
Я вважаю, що подіі були такими.
Під час заправки ракети заправляють не тількі рідкий кисень, але й гелій. Кисень охолоджує гелій і, відповідно, у рази знижує тиск у балоні - що дає змогу зробити його більш легким та безпечним. Але з невідомих мені причин Фолкон страждає від проблем з гелієвими клапанами власного вирбництва - власної конструкціі та виготовлення, вочевидь, спрощених. Щонайменш один раз запуск переохолодженого Фолкона переносився через них. Найймовірно, що під час заправки гелієвий клапан (частково) закрився і не дав витримати циклограму заправки. Оскільки строки запуску давили настількі, що вогневі випробування вирішили робити з вже встановленним супутником, то, скоріш за все, оператори вирішили продовжити закачку гелія після закачки кисня, і це прямо не заборонялося процедурою підготовки.
Під час заправки балонів газ подається з тиском більшим, ніж у балоні. А якщо стиснутий газ розширюється - він охолоджується. Штуцер балона став працювати як невеличкий холодильник, але цього вистачило, щоб переохолоджений рідкий кісень перетворився на льод і покрив частину балона кіркою, не даючи їм рухатися. Шар льоду біля штуцера призвів до того, що волокна балону змогли подовжуватися (і тримати навантаження) лише на частині довжини, тож навантаження там стали розривними. Аналогічно лопається повітряна кулька, якщо її стиснути у одній половинці. Також це пояснює миттевий, мілісекундний хід процесу. Чому цього не відбувалося раніше, під час випробувань та вдалих запусків переохолодженого Фолкона? Ці заправки були сінхронізованими, потоки рідини змивали зі штуцера охолоджений рідкий кисень. Коли рідкий кисень заповнив бак, рух рідини навколо штуцера зник.
Далі спрацював захист від переповнення. Зазвичай баки наповнюють досить швидко, і у позбавленому амортизуючих пристороїв (наприклад, газової подушки) резервуарі може виникнути гідравлічний удар. Попередити це можна лише завчасним вимиканням насосів. Я вважаю, що взрив гелієвого балона був сприйнятий апаратурою саме за гідравлічний удар, фатальний для тонкого корпусу ракети. Апаратура негайно витягнула з ракети роз'єм із заправними штуцерами та електричними контактами - можливо, піротехнічним способом. (Принаймні, на автомобільних батареях у Теслі вже користуються піротехнічними вимикачами, а використання інженерних кадрів з суміжних корпорацій вже давно стало звичним для Маска). Далі порохові гази чи електрична іскра запалила кисневовоздушно-паливну суміш...
У цьому сценаріі є два основні чинники - виникнення льоду на балоні та невдалу дію захисної автоматики. Автоматику особливо не переробиш, як і не відмовишся від переохолодження, і наврядчі спейсівці зроблять дешеві та надійні клапани - тобто єдиним способом попередити такі аваріі є організація штучної циркуляціі рідкого кисню у баці. А якщо ця циркуляція буде йти по зовнішньому контуру, через підйомно-пускову щоглу - з'являється можливість зливу нагрітого рідкого кисня і заміщення його переохолодженим, що знімає жорсткі обмеження по початку старта і відкриває шлях пілотованим польотам.
Для цього доведеться або заливку через клапан у верхній частині кисневого бака (що не дуже зручно, бо там дренажний клапан), або пойти на збільшення маси і поставити трубопровід від існуючого клапана у низу бака до верхньої частини - але у цьому варіанті доведеться створювати окремий зливний клапан знизу і прокладати окремий зливний трубопровід на пусковій щоглі. Мільярдних витрат я тут не бачу, максимум десяток мільйонів на оновлення кріогенної апаратури та випробування автоматики, що через зміну витрат рідини у трубах обчислить залишки кисня у баках.